У кожного нашого проекту є своє історія. Іноді це історії людей, життя яких змінилося завдяки проектам. Це також історії людей, які несли ці зміни, людей захоплених і відданих свої справі. Іноді буває так, що справжніми героєм історії стає певне місце. Такі місця можуть багато розповісти про бурхливу історію прикордонного краю, нерозривно пов'язану з долями його мешканців. Ми хочемо поділитися однією з таких історій про незвичайне місце, де зараз реалізується один з наших проектів у сфері безпеки. Ми сподіваємось, що цей проект ознаменує початок нової історії, історії відродження та служіння людям.
Якщо ви подорожуєте Українськими Карпатами, поблизу Чорногорського хребта, вас неодмінно вразить будівля незвичайної форми на вершині гори. Ця місцева визначна пам'ятка - обсерваторія на горі Піп Іван, що була побудована у 30-х роках минулого століття а потім закинута на більш ніж 70 років.
Її genius loci завжди приваблював мандрівників. Він надихав художників та письменників. Покинута обсерваторія у горах є місцем подій роману «Дванадцять обручів» Юрія Андруховича, «Згори вниз. Книга страхів» Тані Малярчук та «Білий Слон» Марії Римар. "Білий слон" - місцева назва обсерваторії, оскільки будівля, вкрита льодом та снігом, нагадує гігантську тварину. Цікаво, що словосполучення "білий слон" в англійській мові означає цінну, але непотрібну річ. Такою і була доля цієї чудової споруди - бути покинутою і руйнуватися через людську байдужість та недбалість.
У першій половині XX століття гору Піп Іван було обрано місцем реалізації амбітного проекту польського уряду (на той час це була територія Другої Польської Республіки) - астрономічної обсерваторії. Роботи над цим масштабним і складним будівництвом розпочалася у 1936 році. Із залізничної станції Ворохта до будівельного майданчика на горі (близько 70 км) довелося транспортувати майже 800 тонн будівельних матеріалів. За два роки на вершині гори було споруджено будівлю у формі дзеркального зображення літери L. У той час її описували як "монументальну". Товщина стін, складених із вапнякових блоків, становила 1,5 м. Будівля складалася з 5 поверхів, 43 приміщень і 57 вікон та була обладнана із застосуванням найсучасніших у ті дні технологій. Астрономічна та метеорологічна обсерваторія імені маршала Юзефа Пілсудського була відкрита 29 липня 1938 р. Директором обсерваторії був призначений Владислав Мідович, географ та метеоролог, уродженець села Микуличин. Він переїхав жити до обсерваторії разом зі своєю дружиною та п'ятирічним сином.
На жаль, обсерваторія діяла лише один рік. 1 вересня 1939 р. спалахнула Друга світова війна. 18 вересня весь персонал повинен був покинути будівлю. Все цінне обладнання та документи було вилучено або знищено. Владислав Мідович емігрував до Угорщини, потім жив в Індонезії та Австралії, але завжди мав із собою ключі від обсерваторії. Перед смертю він віддав їх проф. Крайнері з інструкцією передати їх до Варшавського університету. Тут вони і зберігались, очікуючи на відкриття відновленої обсерваторії.
Лише у 2000-х рр. знову було піднято питання щодо відновлення обсерваторії. Центр досліджень Східної Європи Варшавського університету та Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника спільно сформували концепцію її майбутнього. Ідея полягала у тому, щоб не лише реконструювати будівлю, але й щоб надати їй нового значення - служити освітнім та дослідницьким цілям та сприяти безпеці людей у горах.
Ця ідея знайшла підтримку української та польської влади. Поступово було забезпечено необхідні кошти та розпочато ремонтні роботи. Перш за все будівлю очистили від сміття, шар якого сягав людського зросту! Роботи з реконструкції включали, зокрема, заміну підлоги та каркасних покрівель. Дах було покрито латунною плитою. З’явилися кам'яні огорожі та ворота. Кілька кімнат були пристосовані для тимчасового розміщення.
З 2017 року тут функціонує рятувальна станція, у якій постійно проживають рятувальники 4-ї спеціалізованої пошуково-рятувальної групи Державної служби з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, працюючи позмінно. Таким чином, обсерваторія Піп Іван стала найвищим населеним пунктом України.
Проект «Адаптація колишньої обсерваторії на горі Піп Іван до потреб високогірного рятувального навчального центру» (PIMReC), що фінансується у рамках Програми транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна 2014-2020 є наступним значним кроком у відродженні цього унікального місця. Проект було розроблено Прикарпатським національним університетом імені Василя Стефаника, Варшавським університетом, Службою надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області та Групю Бещадської гірської волонтерської служби швидкого рятівництва (GOPR). Проект допоможе створити високоефективний цілодобовий високогірний рятувальний пункт та навчальний центр. "З одного боку, це буде потужний науковий центр, з іншого боку, особливо в період зими, він буде перетворюватись на одну з найкращих шкіл гірського рятівництва, у якій будуть готувати рятувальників і формувати загони для роботи безпосередньо на обсерваторії", - пояснює ректор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Ігор Цепенда. Ця мета буде досягнута за рахунок оновлення приміщень та їхньої адаптації до потреб рятувального пункту та навчального центру. Також польські та українські гірські рятувальники візьмуть участь у спільних навчаннях з акцентом на сучасних техніках порятунку у різних погодних умовах. Команда проекту також планує створити життєздатну систему реагування на надзвичайні ситуації. З цією метою буде запроваджено платформу електронних сервісів, яка служитиме для обміну інформацією та ноу-хау між польськими та українськими рятувальними командами, одночасно допомагаючи забезпечити туристам безпеку під час походів у гори. Ці заходи сприятимуть підвищенню професійного рівня високогірних рятувальників та волонтерів, сприятимуть розвитку комплексної високогірної системи порятунку та підвищуватимуть обізнаність прикордонних ї громади у питаннях безпеки.
Ян Маліцький, директор Центру східноєвропейських досліджень, згадує: "Коли я вперше відвідав обсерваторію в 2007 році, лише найбільші оптимісти могли повірити, що її коли-небудь можна буде відновити". Обсерваторія дуже багато означає для нього, як і для Ігоря Цепенди, а також для багатьох інших людей - вчених, дослідників, рятувальників та волонтерів. Вони гордяться тим, що можуть долучитися до її відновлення. Вони також сподіваються, що їхні спільні зусилля допоможуть зробити цю визначну пам’ятку більш доступною та безпечною, і що більше людей зможуть відкрити її для себе.
Чи була ця сторінка корисною?
