Транскордонні проекти - це не лише показники, бюджети, звіти та платежі. Хоча вони є невід’ємними елементами будь-якого проекту, та кожен з них приховує, перш за все, конкретні ідеї, цінності та мрії людей, які дані проекти реалізовують, а крім цього розповіді тих, хто отримав користь від їхньої реалізації.

Ми хочемо ознайомити вас з деякими з них через «Історії з проектів» - цикл, в якому ми показуємо людський (але й також тваринний – як, наприклад, у першій розповіді) вимір наших вибраних проектів. Запрошуємо вас ознайомитись із ними.

Давайте перепочинемо трохи, пообідаємо. Треба їсти, поки гаряче!

- пропонує Ярослава. Вона квапить нас, бо наша розмова трохи затягнулася… За мить стіл вкриває вишивана скатертина і починають з’являтися страви. Більшість із нас почули їхні назви вперше: «ощипок», «книш», «мачанка», «тарчаники», «лютий сир», «киселиця». Починається частування і якийсь час всі мовчки насолоджуються їжею. Потім розв’язується розмова -  ми вихваляємо вправну господиню, жваво обговорюємо страви та рецепти. Дивовижно, але навіть традиційні вареники смакують тут по-іншому – тісто,  темне від житнього борошна, наче тане у роті.  

Обличчя Ярослави сяє від задоволення та гордості. Наче щось особливе, значуще відбувається зараз у її домі.

Для моєї родини завжди було важливо, щоб у домі було вдосталь смачної їжі. Навіть коли життя було нелегким – адже батьки працювали цілий день у колгоспі та по господарству. Кухонними чарами здебільшого займалася моя бабуся. Вона часто співала під час приготування їжі і знаєте, що? Деякі  пісні були про їжу, про наші традиційні страви, як-от про двох дівчат, які дорогою на танці обговорювали, що сьогодні готували.

Природа і роки непростої історії були не надто добрими до бойків, карпатського етносу, який зараз мешкає у гірській частині трьох українських областей та Підкарпатському воєводстві у Польщі. Гірський ландшафт, бідні ґрунти, недостатня кількість землі, придатної для обробки, та суворі  погодні умови протягом більшої частини року характерні для усієї місцевості, де мешкають бойки. Їм довелося  створити свою автентичну культуру харчування на основі того, що давала їхня земля. Серед основних продуктів - картопля, капуста, квасоля, горох, жито та овес (адже пшениця тут не росте), лляна олія, багато молочних продуктів (утому числі сири), зрідка м'ясо, зокрема, дичина. Все це присмачене  місцевими делікатесами - лісовими грибами, рибою, спійманою у гірських річках, ягодами та травами. Але ці прості продукти набули нового значення завдяки фантазії місцевих людей, які досягли справжньої  майстерності у виготовлені сирів та м'ясних виробів (особливо копчених), навчилися готувати найрізноманітніші гриби, створили незліченні рецепти страв із картоплі та капусти а також випічки та десертів із додаванням меду, лісових горіхів та чорниць. Це не просто смачна їжа – із нею передається історія цієї землі, її людей та традицій. Кулінарна культура є невід'ємною частиною бойківського фольклору, наприклад, тут є особливі страви, які подаються лише під час певних свят (наприклад, "керечун" на Різдво), обряди, пов’язані з їжею та її приготуванням, численні забобони, і, нарешті, пісні, в яких згадуються традиційні страви.

Наші діти пропадають за піцою та гамбургерами а багато моїх дорослих друзів обожнюють сучасну космополітичну кухню, завжди готові скуштувати нові екзотичні продукти та слідкують  за модними фуд-блогерами. Але от вони приїздять сюди, у Карпати, пробують місцеві домашні страви і їхнє ставлення до їжі змінюється. Вони відкривають для себе щось нове і хочуть дізнатися більше.

- ділиться своїми думками Любов Горбацьо, координатор проєкту MountainTaste. Ми хочемо популяризувати бойківську кухню, оскільки місцева їжа є важливим елементом туристичних мандрівок, це також чудовий спосіб диверсифікувати туристичну пропозицію та отримати можливе джерело доходу для місцевих жителів. Але особисто я вважаю, що кулінарна спадщина цінна сама по собі і  заслуговує на те, щоб стати частиною нашого повсякденного життя – адже вона є одночасно здоровою та доступною.» Зараз команда проєкту збирає старі рецепти та пов’язані з ними матеріали для створення кулінарної книги. Рецепти також регулярно публікуються на сторінках Автентична Бойківська кухня/Kuchnia Bojkowska у Facebook та @mountain_taste у Instagram. Цього року партнери обох країн планують організувати кулінарний фестиваль, під час якого бойківські господині пригощатимуть місцевими стравами.

Очевидно, що у нашій справі досвід та навички людей, які продовжують традиції, є безцінними. Такі люди, бойки та бойківчанки - наші зірки.

- каже Любов.

Ярослава Петриків, або просто "Пані Слава", є однією з таких "зірок".  Здається, у неї був вроджений талант до кулінарії. Вона не вагалася, яку професію обрати після середньої школи – навчалася на  кухаря у професійно-технічному училищі, а згодом працювала у їдальнях та кафе. Навіть коли роботи не було, вона могла заробляти на життя, готуючись на весіллях, вирощуючи та продаючи полуницю. Якось їй запропонували організувати «бойківські вечері» для туристів. Ідея належала гіду, який організовував короткі тури в Карпати для львів’ян та відпочивальників трускавецьких курортів. Це відкрило нову сторінку у  її житті. З того часу вона приймала гостей з усього світу. Її «бойківські вечері» перетворилися на справжні маленькі шоу з музикою, співом та розвагами.  Популярність цих «бенкетів» зростала і господиня все більше усвідомлювала, наскільки цінними її знання та вміння, її спогади. А ще - наскільки важливим є спільне споживання їжі.

Іноді я бачу сльози на їхніх очах…  

Я зрозуміла, що великі сімейні застілля, під час яких люди можуть разом їсти, розмовляти і співати, є досить рідкісними у наші дні. У великих містах люди іноді живуть, навіть не знаючи своїх сусідів. Люди похилого віку часто самотні, їхні дорослі діти завжди зайняті на роботі. Рідко випадає нагода  зібратися за столом, посміятися і поспівати разом. Це те, що ми даруємо людям. Вони повертаються  додому з нашими рецептами та нашими піснями, привозять із собою частинку наших Карпат!

Хоча проєкт охоплює всю територію проживання бойків в Україні та Польщі, його команда вирішила зосередити основні заходи у селі Довге Дрогобицького району, що знаходиться трохи далі від проторених туристичних маршрутів. Їхня мета - популяризувати ці не дуже «туристичні», але надзвичайно цікаві місця з прекрасною природою, де живе дух минулого, збагатити досвід туристів дегустацією традиційної бойківської кухні та заохотити місцевих господинь, фермерів та дрібних виробників повною мірою реалізувати свої таланти.

Завдяки фінансовій підтримці Європейського союзу, проєкт «Відтворення та збереження кулінарних традицій для промоції культурного спадку гірських транскордонних регіонів» реалізується у рамках Програми Транскордонного Співробітництва Польща-Білорусь-Україна 2014-2020.