Проєкти, реалізовані в рамках Програми транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна 2014-2020 – це не лише показники, бюджети, звіти та платежі. Хоча вони є невід’ємними елементами будь-якого проєкту, та кожен з них приховує, перш за все, конкретні ідеї, цінності та мрії людей, які дані проєкти реалізовують, а крім цього розповіді тих, хто отримав користь від їхньої реалізації.
Ми хочемо ознайомити вас з деякими з них через «Історії з проєктів» – цикл, у якому ми показуємо людський (але й також «тваринний» – як, наприклад, у 1-й, 13-й та 14-й розповідях) вимір наших вибраних проєктів. Запрошуємо вас ознайомитись із ними!
Село Зарічово потопає у зелені та квітах. Проминаючи нові ошатні будинки, наближаємося до старої хати на невеликому горбочку. Помальована в блакитне, з солом’яною стріхою, вона наче зійшла з сторінок шкільного підручника. А однак як органічно вона виглядає на тлі гористого краєвиду!
Ми прибули сюди не на екскурсію: за кілька хвилин тут розпочнеться театралізоване дійство – відтворення обряду лемківського весілля у рамках проєкту ETHNOTOUR. Тут порядкує група жінок в однакових народних строях – блакитних спідницях і вишиванках. Це - народний ансамбль «Лемківчанка», співоча душа цього села, вони співатиметь на весіллі і задаватиме тон всьому процесу.
Дійство починається плетінням вінка, що супроводжується обрядовою піснею «Вийся, віночку», схожою на молитву. Коли роботу завершено, лунає весела пісня, і всі танцюють у колі. Протягом всього обряду ліричні пісні чергуються з веселими, поважні слова – з жартівливим діалогами, також танці, пригощання, дарування, як і годиться на весіллі.
Здається, не всі тексти прописані у сценарії, дещо з’являється спонтанною У постановці не відчувається штучності, пісні й обряди не є чимось архаїчним для виконавців дійства. У наші дні тутешні весілля лише трохи доповнились сучасними елементами. Навіть якщо все відбувається не біля сільської хати, а в модному ресторані, а молоді та гості вбрані в сучасний одяг, все одно тут лунають народні пісні. Щоправда, мало хто знає стільки пісень, як жінки із «Лемківчанки» - у їхньому репертуарі їх десятки. А окрім пісень, вони можуть поділитися своєю неймовірною історією.
Ця історія розпочалась у 80-х роках минулого століття і вона пов’язана з цією старою хатою. Місцева вчителька, Жанна Сухоліт, вирішила облаштувати тут музей «Лемківська садиба» і запросила місцевих жінок допомогти їй. Під час роботи жінки співали народних пісень і, вражена їхнім співом, Жанна запропонувала створити ансамбль. Це був початок великої справи! Співачки самі підбирали і опрацьовували репертуар, проводили регулярні репетиції. Вони також самостійно виготовили костюми на основі старовинних зразків. Вони радо виступали на різноманітних масових заходах, зустрічали піснями групи іноземних гостей, заявили про себе у кіно – вони брали участь у зйомках сцен весілля у художньому фільмі «Жменяки»(1986 рік); побували з концертами у різних містах України а також за кордоном, зокрема, у Німеччині та Словаччині. Традиційно, щороку на 7 січня колектив співає давні різдвяні коляди. Також "Лемківчанка" виготовляє традиційні весільні вінки з барвінку для молодят.
Зараз нечасто зустрінеш таке – щоб люди просто збирались разом і співали пісні свого минулого. Співали не тому, що мають професійний інтерес до цього - мистецький чи етнографічний, а просто для задоволення. А, може, тому, що спів є частиною їхньої природи, чимось таким, що допомагає долати життєві негаразди, тим, що допомогло етнічній групі лемків пройти крізь століття своєї непростої історії з війнами, переселеннями, трудовою міграцією.
Саме ця історія етнічної групи через призму історій простих людей є темою проєкту ETHNOTOUR. Ці історії – у старих фотографіях, зібраних для виставки «Про людей, для людей». З них на нас дивляться лемки - селяни, ремісники, священики, військові. Якщо придивитися, можна навіть побачити певну схожість з обличчями відвідувачів виставки – мешканців Перечина і навколишніх сіл. Ця частина Закарпаття, на схилах Бескидів (села Зарічово та Новоселиця на Перечинщині та селах Домашин, Загорб, Лубня, Стричава, Стужиця, Княгиня, Завосино, Верховина Бистра на Березнянщині) – традиційні лемківські землі, яким притаманні характерні елементи лемківської культури: архітектура, ремесла (орнаментика), кухня і, звичайно, унікальна пісенна культура. І хоча традиційні лемківські пісні зараз співає вся Україна, важливо усвідомлювати, що витоки цієї культури – саме тут, на Лемківщині. Приналежність до своєї землі, відчуття єдності із своєю спадщиною, певна органічність у відтворені традиційного - це, напевне, і є секрет особливого чару народних музикантів і співаків.
«Лемківчанка» дивиться на нас із старої фотографії 1987 року. Святково вбрані, усміхнені, жінки позують на тлі «Лемківської садиби». Всі вони вже відійшли у кращий світ. На зміну їм прийшли нові талановитими учасниці, які продовжують розпочату справу. Віримо, що завдяки таким неймовірним людям прекрасна лемківська пісня буде збережена для майбутніх поколінь, і що її співатимуть та слухатимуть ще багато років.
Більше інформації про проєкт ETHNOTOUR можна знайти тут.
Чи була ця сторінка корисною?
