Війна увірвалася в життя мільйонів українців, безповоротно змінивши їх. Польща була першою країною, що протягнула руку допомоги у скруті. У ці дні ми стали свідками неймовірних прикладів солідарності та співпраці між нашими країнами. Адже найкращі людські якості проявляються у скрутні часи. Завдяки міцним зв’язкам, налагодженим під час реалізації спільних проєктів, українські та польські організації зараз мають можливість надавати допомогу тим, хто її найбільше потребує. Інфраструктура та обладнання, одержані у рамках проєктів, використовуються тепер для цілей, які неможливо було передбачити раніше, але незмінно служать людям. Ми хочемо поділитися з вами історіями українсько-польської дружби і співпраці під час війни.
Ми хотіли б поділитися не однією історією, а декількома.
Це історія про білого ретривера Умку, який разом з господарями ховався від обстрілів у харківському підвалі і якого господарі змушені були відправити на Закарпаття. Собака опинився у притулку і був настільки переляканий, що півтори місяці не покидав карантин, відмовлявся гуляти, аж поки не подружився з іншим собакою. Він провів тут рекордно довгий час – 98 днів.
Це історія про жінку з Києва та її йоркширського тер’єра Йоріка. В силу віку жінку поселили у будинку для літніх людей, куди було заборонено брати тварин, отож собаку довелось розмістити у Центрі контролю за тваринами. Щодня вона приїжджала до свого улюбленця, щоб піклуватися про нього – гуляти, чистити зуби і спілкуватися з ним.
Це історія про стару вівчарку Річі і маламута Шеру, господарів яких не хотіли ніде розселяти з двома такими великими собаками і ті змушені були у перші дні війни жити в машині, щоб не кинути своїх улюбленців. Річі та Шера провели у Центрі майже 2 місяці.
Це історія про трьох жінок-переселенок, які втратили свій дім через війну, але, опинившись в чужому для них місті на Заході України, знайшли у собі сили освоїти нову професію, і зараз служать благородній справі, допомагаючи покинутим тваринам у центрі контролю за тваринами
Це історія про іспанських волонтерів, які зібрали 46 собак в Україні, деяких у важкому стані. Дорогою додому їх гостинно прийняли українські колеги з прикордонного міста Виноградова. На три доби місцевий центр контролю за тваринами став для них тимчасовим домом, де вони змогли відпочити, підлікувати собак, оформити необхідні документи.
Це історія німкені, яка багато років рятує бездомних собак з Угорщині та Сербії, а під час війни почала рятувати ще й собак з України. У Виноградівський Центр вона привезла майже 3 тонни сухого корму та вивезла 25 собак для прилаштування у країнах Північної та Західної Європи.
…Насправді цих історій набагато більше, а всіх їх можна об’єднати в одну велику історію – історію спільного українсько-польського проєкту CBC4animals, який від самого початку творили люди, для яких піклування про тварин було не просто роботою, а життєвою місією. У Жешуві в рамках проєкту проводилася розбудова вже існуючого притулку, за плечима було 25 років досвіду, тоді як у Виноградові все починалось практично з нуля. Невеликий колись притулок переріс у cучасний центр контролю за тваринами. Це воістину було щось цілком нове для цієї місцевості і навіть сам факт, що гроші витрачатимуться на добробут собак, а не людей, викликав певне нерозуміння у громадськості. Та минув час і завдяки самовідданій роботі команди проєкту у Виноградові з’явився центр, якому за рівнем технологічного оснащення та утримання тварин не має аналогів не лише в Україні, а й у багатьох країнах Східної Європи. Працівники центру робили вакцинації, стерилізації, огляди, надавали медичну допомогу, забезпечували перетримку, допомагали в прилаштуванні, вели просвітницьку роботу.
Можна сказати, що нам вдалося змінити ситуацію з безпритульними тваринами у нашому місті. Тільки в рамках проєкту ми провели 100 безкоштовних стерилізацій, а після відкриття Центру щороку робимо по 200, тому вдалося зменшити чисельність бездомних собак. Але найголовніше, що змінилися самі люди, їхня свідомість, їхнє поводження з тваринами. Зараз, якщо ви й побачите на наших вулицях декількох бездомних собак, то це будуть веселі, неагресивні, добре нагодовані тварини… Так, у нашому місті найвідгодованіші бездомні собаки! Але більшу частину вдається прилаштувати у сім’ї. Наприклад, за 2021 рік було прилаштовано 221 собака з 353, а ще 53 – повернуто їх опікунам. Тобто рівень адопції склав 77%. У 2022 році результати були б ще кращими, якби не війна, з війною усе змінилося…- розповідає Артур Шерегі, координатор проєкту.
Зазвичай Центр обслуговує біля 350 тварин за рік, але тільки за 6 місяців 2022 року через нього пройшло більше 300. Це і собаки переселенців, які залишаються тут тимчасово, поки господарі не знайдуть житло (у тимчасових помешканнях для переселенців, як правило, неможливе розміщення із тваринами). Іноді місцеві люди виїжджають за кордон і не в змозі забрати своїх собак. Замість запланованих 50 тварин у центрі постійно проживає біля 120-130. Роботи дуже багато, а також збільшилися потреба у кормах і медикаментах.
Коли почалася війна, ми вирішили, що найбільшу користь принесемо країні, якщо ми робитимемо те, що вміємо найкраще. І ми намагалися допомагати як могли – проводили вакцинації, робили чіпування та все необхідне для перевезення тварин за кордон, лікували, брали на перетримку, допомагали з транспортуванням тварин. Ми навіть запрошували батьків з дітьми пограти з цуценятами, щоб вони могли відволіктися від війни. Наш робочий день збільшився, довелося взяти нових працівників, - розповідає Артур.
У цій скрутній ситуації Центр не опинився наодинці із своїми проблемами. Співпраця партнерів проєкту не припинилась із його завершенням. Жешівське товариство захисту тварин допомагає із кормами та медикаментами. Крім корму та медикаментів, польські партнери також безкоштовно надали 250 чіпів, які необхідні для виїзду собак за кордон – адже у перші місяці війни, коли були великі потоки біженців з України, чіпування було дуже затребуване. Вони також вивезли 10 собак у свій притулок «Кунделек» для подальшого прилаштування.
Також почала надходити допомога від організацій та благодійників із різних країн світу. Значною мірою це сталося завдяки біженцям з інших міст України, які одержали тут допомогу.
…Війна стала трагедією для мільйонів українців, скалічила їхні життя, частиною яких були і домашні улюбленці. Для собаки господар є цілим світом. Та що, коли господарі загинули під час обстрілів? В останню хвилину втиснулись в евакуаційний поїзд, рятуючи дітей? Залишили у переносці на вокзалі, бо не знали, чи приймуть їх з собакою десь у новому домі в Європі? Собака нажаханими очима дивитися на незрозумілий світ, тікає від звуків пострілів, місяцями чекає на господарів біля покинутого будинку. У цьому страшному світі особливо яскраво сяють добрі вчинки людей. Людей, які попри все піклуються про слабших, про тих, хто не може попросити про допомогу словами. І неймовірно бачити, що добрі справи запускають так звану естафету добра і ланцюжок добрих справ продовжується.
Дізнеатися більше про проєкт можна тут
Чи була ця сторінка корисною?
